Онуфрій БАНАХ
РИЧАРД БАРРЕР – ОСНОВОПОЛОЖНИК ХЕМІЇ ЦЕОЛІТІВ
Здавна людям відомі були мінерали, що вбирають у себе воду, а при нагріванні виділяють піну з характерним шипінням. Першими цю дивну властивість відмітили, мабуть, пастухи, обкладаючи камінням вогнища уночі. У 1756 році їх описав шведський мінералог Аксель Кронстедт (1722–1765), давши назву «цеоліти», що з грецької перекладається як «шипуче каміння». Згодом учені дослідили, що цим мінералам притаманна кристалічна структура, яка не руйнується при нагріванні, тобто ефект шипіння повторяється щоразу. Воду вони втягують мікроскопічними порами, розташованими всередині кристалічної ґратки. Пори надзвичайно дрібні, розмірами з невеликі молекули, як наприклад, води, і відкриваються назовні так званими «вхідними вікнами». Дрібніші молекули проникають крізь них усередину пор, а більші відсіюються, через що за цеолітами закріпилася назва «молекулярні сита». Поступово нагромадився доволі великий обсяг відомостей про різні їх типи, однак загалом вони все ще залишалися маловивченими. Допоки не потрапили у поле зору видатного британського вченого Ричарда Баррера.
Література:
-
1. Rees Lovat V. C. Richard Maling Barrer. 16 June 1910–12 September 1996. Biogr. Mems Fell. R. Soc.Vol. 44. P.
37–49. ( http://doi.org/10.1098/rsbm.1998.0003).
Як цитувати:
БАНАХ О. РИЧАРД БАРРЕР – ОСНОВОПОЛОЖНИК ХЕМІЇ ЦЕОЛІТІВ. Праці НТШ. Хім. Наук. 2024. Т. LXXV. С. 211-218.